Піфагор - вчення про порятунок душі

Тим же сполученням буття і небуття, опредеаленного  і безмежного, пройнято піфагорійське розуміння долі людини. Справжньою істотою людини і джерелом життя в нім, згідно з Піфагором, являється душа. Саме її долею має бути заклопотаний кожен. Але душа обмежена тілом і повинна здолати ті спонукання і долю, до якої тягне її тіло. Тут Піфагор єдиний з орфічним вченням про тіло як "труну душі". Для обгрунтування свого переконання філософ використовує орфічний міф про творіння людини. Суть його в наступному. Батько богів і усього сущого Зевс вручив своєму синові Дионису владу над світом. Але могутні титани, що утілюють ворожий богові злий початок, переслідують Диониса. Той, рятуючись від них, приймає різний вигляд, але врешті-решт титани наздоганяють його і, розтерзавши, поїдають. Розгніваний Зевс спопелив титанів блискавкою, а з їх праху створив людину. Так вийшло, що в людській природі виявилися сполученими два почала: божественне - від сина божого Диониса Загрея (Розтерзаного) і титанічне - зле. Доля людини полягає віднині в тому, щоб очиститися від скверни гріха, який привноситься і викликається титанічним початком. Тільки очистиввшись від нього, людина дістане можливість повернутися до Бога, у згоді з божественною частиною своєї істоти.

Італійська філософія