Науковій свідомості погляд на світ як живе ціле представлявся дуже наївним і не реабілітовуючим себе. Ще на зорі Нового часу природознавство доклало немало зусиль до того, щоб всесвіт перетворився на сукупність неживих речей і процесів, а усе живе виявилося замкнуто в конкретні види живих істот, відомих людині і що становлять предмет біологічної науки. Тільки екологічна криза, що виникла і поглиблюється внаслідок необмеженої індустріальної і соціальної активності, знову повернула свідомість людства до відчуття світу як живого цілого. Тепер, відроджене в умовах сучасної цивілізації і таке, що прийняло вигляд екологічної свідомості, ця світовідчуття стала однією з основ самозбереження людського роду. Так світоглядна установка (уявлення про світ як живому і уразливому) потрапляє в число ключових чинників розвитку цивілізації, а сила її дії на долю людства виявляється цілком порівнянна з найважливішими технічними досягненнями і економічними успіхами. На цьому прикладі ми бачимо, по-перше, наскільки сильно характер людської діяльності обумовлений уявленням про світ, і по-друге, як древня і, здавалося б, віджила ідея може виявитися дієвим елементом сучасної цивілізації.