Поезія, релігія, диво - суть поетичного

Можливо, найбільш розвиненою формою духовного життя ранньої античності (якщо взагалі дозволена така диференціація, що неначе зменшує інші, не менш важливі начала людського духу) була  поезія.  Не без коливань вживаю я це слово для позначення явища, про яке хочу сказати. Для сучасної свідомості поезія - хоча і дуже виразний, але все таки дуже локальний фрагмент духовного життя. Вона - не більше ніж одна з областей великого материка мистецтва, окрім якого існують не менш значні континенти релігії, науки, моралі і інших проявів людського духу. Особливістю старогрецької поезії було, на відміну від сучасного стану, те, що вона зосереджувала в собі усі можливості духовного життя і світобачення. Власне, коли ми зараховуємо древній епос - а саме він складає ядро явища, яке вище позначене словами "раннегреческая поезія", - до роду поетичної творчості, то швидше за все вказуємо лише на особливу плавну ритмічність словоскладання епічних творів, та ще, мабуть, на властиву їм високу натхненність, ту особливу натхненність, яка асоціюється у сучасної людини з кращими поетичними творіннями.

Проте в цьому останньому значенні поняття поетичного придбаває надзвичайно широкий сенс, що дозволяє говорити про поетичність і релігії, і наукового пошуку, і саме людське життя, якщо вона наповнена таким натхненням і сили духу, які піднімають її над повсякденністю повсякденного існування.

Передфілософія античності