I - так званий «класичний, перший позитивізм» (Конт, Мілль, Спенсер, Е. Літтре, П. Лаффіт, І. Тен, Е. Ж. Ренан та ін);
II - «емпіричний, другий позитивізм» (Авенаріус, Мах);
III - «третій позитивізм», або неопозитивізм, представлений аналітичною філософією (Куайн, Поппер, Айдукевич, Г. Райл, Дж.Уісдом, П. Строссон, Дж.Остін, М. Блек, Н. Малкольм, Н. Гудмен, А. Пап та ін) і Віденським гуртком, на основі якого оформляється логічний позитивізм (Шлік, Карнапа, Нейрат, Ф. Вайсман, Г. Фейгль, Г. Ган, В. Крофт, Ф. Кауфман, Гедель та ін);
IV - постпозитивізм, у рамках якого намічається очевидна тенденція до пом'якшення вихідного методологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурних чинників у динаміці науки (Кун, Лакатоса, Тулмін, Фейєрабенд,).