Вчення про буття

Значне місце у творчості Декарта займає вчення про буття. Центральним поняттям цього вчення є «субстанція» (Субстанція - від лат. Subsnantia - сутність, щось, що лежить в основі.). Під субстанцією Декарт розуміє всяке суще, яке не потребує для свого буття ні в чому, крім самого себе. Це може бути й ідея, і фізичний предмет. Але в самому строгому і глибокому розумінні слова, субстанцією, по Декарту, є тільки Бог, Який вічний, всюдисущий, всемогутній, Він Творець всіх речей, Джерело усякого блага й Істини. До створеного світу поняття субстанції можна застосувати лише умовно.

Весь створений світ Декарт розчленовує на два роди субстанцій: духовні і матеріальні. Якщо головною ознакою духовної субстанції є її неподільність, то матеріальної - подільність до безкінечності. В якості основного атрибуту (корінного властивості) духовна субстанція має мислення, а матеріальна - протяг. Інші ж атрибути похідні від цих перших, і їх слід називати модусами. Так, наприклад, модусами мислення є уява, почуття, бажання, а модусами протягу - фігура, положення, рух і т. д.

В людині знаходяться, на думку Декарта, дві «створені» Богом і різко відрізняються один від одного субстанції: одна - протяжна (тілесна) субстанція, а інша - мисляча (духовна). Обидві вони рівноправні і незалежні один від одного. У цьому чітко проявляється дуалізм Декарта. У силу цієї обставини його «подвійна людина» (розчленований на дві половини), звичайно, є слабким істотою, проте за допомогою свого розуму він здатний себе посилити і підняти. А зробити це можна лише за допомогою хорошого методу.

Якщо Ф. Бекон звертав увагу на схильність розуму до деяких помилкам, то Декарт намагається виявити такі ідеї, які притаманні свідомості від народження.

Курс лекцій з філософії