Головним водієм людини в житті служать почуття. Ми віддаємо перевагу тому, що на нас схоже, і уникаємо того, що чужо, доставляє незручність і страждання. Загальним життєвим орієнтиром служить помірність, адже "якщо перевищити міру, то і найприємніше стане огидним" (Л 753). Кінцева мета і вище благо для людини - блаженний стан душі : душа в спокої і рівновазі, не бентежена ніякою пристрастю. Його Демокріт називає "безтурботністю" (по-греч. - эвтюмией) і визначає як "стан, при якому душа перебуває в спокої і рівновазі, не бентежена ні страхом, ні забобоном, ні іншою якою-небудь пристрастю" (ДЛ IX, 45).