Існує традиція оцінювати гедонізм як чи не найнижчий і порочний етичний принцип. Проте зазвичай критика гедонізму має справу не з ним самим і не з його власним сенсом, а з тим його розхожим і вульгарним представленням, яке укоренилося в масовій свідомості. Чи треба говорити, що не гедонізм є витоком людської розбещеності, а, навпроти, розбещеність прагне пристосувати для свого виправдання будь-яку ідею або вчення, переінакшуючи їх так, як необхідно самій розбещеності.
Дійсний сенс античного гедонізму полягає не у вседозволеності, а у вихованні вибірковості почуттів і волі. Він прагне до тієї урівноваженості і гармонії існування, яка дарувала б людину почуттям задоволення і насолоди.